Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 902/881/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В., Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт Бродецьке Козятинського району Вінницької області (далі - ФОП ОСОБА_1.),

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2014

зі справи № 902/881/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт Чабани Києво-Святошинського району Київської області (далі - ФОП ОСОБА_2.),

до ФОП ОСОБА_1

про стягнення 42 947, 25 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3

ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4,

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 вартості втраченого відповідачем як перевізником вантажу у сумі 42 947, 25 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 (суддя Білоус В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 (колегія суддів у складі: суддя Олексюк Г.Є. - головуючий, судді Петухов М.Г., Бригинець Л.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позову; стягнуто з відповідача на користь позивача вартість втраченого вантажу у сумі 42 947,25 грн. та судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції статей 28, 36 Господарського процесуального кодексу України, статті 924 Цивільного кодексу України та статті 314 Господарського кодексу України (далі - ГПК України, ЦК України, ГК України). Скаржник зазначає, що: апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду подано особою, яка не мала права її подавати; всупереч висновку суду апеляційної інстанції у справі відсутні докази, які підтверджували б укладання сторонами у справі договору перевезення; втрата вантажу сталася не з вини відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить у задоволенні скарги відмовити з наведених у відзиві мотивів.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Господарськими судами у справі встановлено такі фактичні обставини:

- згідно з товарно-транспортними накладними від 10.12.2013 №№ 8046293819, 8046293818; ФОП ОСОБА_2 (перевізник) здійснював перевезення вантажу на замовлення ТОВ "Нестле Україна"; вантажовідправником зазначено ТОВ "Нестле Україна" ДЦ "Молехів", вантажоодержувачем - ФОП ОСОБА_2; пункт навантаження - с. Малехів, вул. Київська, 2а, пункт розвантаження - АДРЕСА_1; також зазначено водія автомобіля - ОСОБА_5 та номер реєстрації автомобіля - ДАФ НОМЕР_3 ;

- за товарно-транспортною накладною № 8046293818 перевозився товар на суму 151 572,67 грн., а за товарно-транспортною накладною № 8046293819 - на суму 412 776,82 грн.;

- у справі наявні примірники товарно-транспортних накладних від 10.12.2013 №№ 8046293819, 8046293818 посвідчені печаткою ФОП ОСОБА_1;

- 12.12.2013 під час розвантаження у пункті призначення вантажу, який перевозився за товарно-транспортними накладними №№ 8046293818, 8046293818, було виявлено нестачу товару на загальну суму 42 947,25 грн., про що водій-експедитор та вантажоодержувач склали акти перевірки продукції;

- позивач стверджує, що саме ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати йому нестачу вантажу, оскільки перевезення вантажу за товарно-транспортними накладними від 10.12.2013 №№ 8046293819, 8046293818 здійснювалося відповідачем відповідно до умов укладеного цими сторонами договору (б/н) від 10.12.2013 про надання автотранспортних послуг (далі - Договір від 10.12.2013);

- за умовами цього договору ФОП ОСОБА_1 за плату надає відповідні послуги з перевезення вантажів найменування, кількість, місце навантаження та доставки яких зазначається в товарно-транспортних накладних та інших документах, і, зокрема, несе повну матеріальну відповідальність з доставки та збереження наданого до перевезення вантажу;

- ФОП ОСОБА_1 в судовому засіданні від 05.11.2014 пояснив, що спірне перевезення здійснювалося ним як перевізником (безпосередньо водієм ОСОБА_5 на автомобілі з номером реєстрації ДАФ НОМЕР_3);

- з надісланого на адресу ОСОБА_1 повідомлення Київського РВ СМУ ГУ МВС України в Автономній республіці Крим від 12.02.2014 № 1/1-49/1-3-3 вбачається, що за заявою ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування кримінального порушення, передбаченого частиною п'ятою статті 214 Кримінального кодексу України;

- 30.12.2013 ФОП ОСОБА_2 надіслав відповідачеві претензію № 75/л про відшкодування збитків у сумі 42 947 грн.; останній позивачеві дану суму не сплатив.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що Договір від 10.12.2013 посвідчений печаткою відповідача, тому, всупереч висновку місцевого господарського суду, відсутні підстави вважати цей договір неукладеним, зокрема, враховуючи, що відповідач не заявляв про незаконне заволодіння його печаткою.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина перша статті 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (частина друга статті 909 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих у в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила): товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом Правил товарно-транспортна накладна складається відправником. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Товарно-транспортна накладна є обов'язковою письмовою формою договору; доводить факт укладення договору і містить його зміст; легітимує особу на пред'явлення претензій та позовів до транспортної організації у разі неналежного виконання договору перевезення.

У частині першій статті 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

За приписом частини другої статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Апеляційний господарський суд, оцінивши зміст та оформлення товарно-транспортних накладних від 10.12.2013 №№ 8046293819, 8046293818 та актів від 12.12.2013 перевірки продукції, складених під час розвантаження у пункті призначення вантажу, відповідно до вимог чинного законодавства, насамперед Правил, а також встановивши відсутність підстав вважати неукладеним Договір від 10.12.2013, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені докази підтверджують обов'язок відповідача відшкодувати вартість нестачі товару у зазначеній позивачем сумі.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач, зокрема, у відповіді на претензію позивача не заперечує фактичні обставини щодо перевезення ним вантажу та нестачі вантажу під час такого перевезення. Однак, на думку відповідача, його слід звільнити від відшкодування шкоди позивачеві, оскільки нестача сталася не з його вини.

При цьому даною судовою інстанцією з'ясовано, що у справі відсутні фактичні дані, які в установленому порядку підтверджували б нестачу товару шляхом викрадення. Не доводить цього й лист Київського РВ СМУ ГУ МВС України в Автономній республіці Крим від 12.02.2014 № 1/1-49/1-3-3 стосовно досудове розслідування кримінального порушення за заявою ОСОБА_1

За таких обставин апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позов.

Зміст касаційної скарги, висновків, покладених в основу оскаржуваного судового акта, не спростовують.

Визначені чинним законодавством підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду у справі відсутні.

Керуючись статтями 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у справі № 902/881/14 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій

Суддя В. Харченко